МЕ́ЧНИК, а, чол., іст. Воїн, озброєний мечем. Йшли мечники, врочисто несучи Свої прямі, як промені, мечі (Микола Бажан, I, 1946, 305); За дружинниками стояли рядами мечники і лучники — піше військо (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 24).
МЕ́ЧНИК, а, чол., іст. Воїн, озброєний мечем. Йшли мечники, врочисто несучи Свої прямі, як промені, мечі (Микола Бажан, I, 1946, 305); За дружинниками стояли рядами мечники і лучники — піше військо (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 24).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 698.