МЕЧИК 1, а, чол. Зменш.-пестл. до меч 1. Данилко бігав по світлиці, ховався під стіл, залазив під лаву, нападав з маленьким мечиком у руках на матір (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 46).
МЕЧИК 2, а, чол. Дерев'яна ударна частина терниці. — Доброго здоров'я! Спасибі! — обізвалась Мотря з садка, і її руки не переставали ворушити мечик терниці (Нечуй-Левицький, II, 1956, 278).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 698.