МЕЛАНХО́ЛІЯ, ї, жін.
1. Важкий, похмурий, сумний настрій; сум, туга. Цілі дні сиділа [Олеся] мовчки то в світлиці, то в садку, то над Россю, дивилась в далекий простір, сумувала і вдавалась в сумну меланхолію (Нечуй-Левицький, III, 1956, 163); — Ходімо краще поблукаємо. Ой, в степу як гарно тепер! — Іди, блукай, — одмахнулась Галя. — Розвій свою меланхолію (Андрій Головко, I, 1957, 464); * Образно. Надто змучені всі були тією жахливою ніччю, мокрими важкими пісками й сірою меланхолією дощу (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 421).
2. Психічне захворювання, для якого характерні
пригнічений стан, загальмованість думок, рухів,
маячні ідеї. Недарма психіатри найменували меланхолію
душевним болем, корковим болем, за характером
почуття відмінним від того болю, який ми відчуваємо
від поранення та захворювання інших частин
організму (Павлов, Фізіологія вищої нервової діяльності, 1951, 204); Мій брат
завжди страждав на меланхолію (Юрій Бедзик, Полки..,
1959, 69).
▲ Чорна меланхолія див. чорний.