МЕЛАНХОЛІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Власт. меланхолікові. Мала [дівчина] рудаве волосся, що у русинів рідкість.., майже меланхолійний сум (Ольга Кобилянська, I, 1956, 375); Часом находила на неї меланхолійна злість (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 33).
2. Схильний до меланхолії (у 1 знач.). В пам'яті
воскресли уламки adagio меланхолійного Себастіана
Баха (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 297);
// Який виражає
меланхолію. У Віктора Миколайовича Забіли був
незвичайно меланхолійний вигляд, дивився він якимись
відсутніми очима (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 420);
// Такий,
як у меланхоліка. Вони [телятка] лежали тихо,
безпомічно, не пручалися, а тілько своїми синіми,
меланхолійними очима гляділи у німім остовпінню на сю
огидну нору (Іван Франко, IV, 1950, 201).
3. Сповнений меланхолії (у 1 знач.); сумний. В темній гущавині саду розсипаються тихі, меланхолійні звуки рояля (Степан Васильченко, I, 1959, 320); В 1919 р. виходить збірка віршів А. Головка «Самоцвіти»... Переважали сумні, меланхолійні мотиви, які були навіяні декадентською та просвітянською літературою (Історія української літератури, II, 1956, 430).