Словник української мови

МЕЛЬКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до мелькати 1, 2. Засвербіла Івасева долоня, щось загурчало. Івась глянув — тілько жовтий слід на долоні, де лежав коник, та перед очима щось мелькнуло (Панас Мирний, I, 1954, 176); В його умі мелькнули старинні.. казки про дріад, лісових дівчат, богинь дерев, що іноді являються людям (Іван Франко, III, 1950, 89); В його погляді мелькнула непевність, але він зразу її пригасив (Юрій Смолич, Ми разом.., 1950, 259); Проскочили міст, мимо сільради.., мелькнули тополі, верби, акації (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 68).
♦ Тільки хвостом (хвостиком) мелькнути — дуже швидко зникнути. — Дурне мишеня, — сказала Таня і так перелякала її [мишу] цим, що та тільки хвостиком мелькнула (Григорій Епік, Тв., 1958, 465); — Весною, як натиснуть наші невичерпні резерви, — німець тільки хвостом мелькне (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 69).