МЕ́ЛЬКОМ, МЕЛЬКОМА, присл., діал. Дуже короткий час; недовго. Сього Анхизу не бажалось, Щоб попрощатися з синком, І в голову йому не клалось, Щоб з ним так бачитись мельком (Іван Котляревський, I, 1952, 156); А на умі все одно: коли б побачити [парубка], хоч здалека, хоч одним оком, хоч мелькома (Панас Мирний, I, 1954, 79); Тільки мельком устигла вона глянути на Семена (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 59).