МЕЛОДРАМАТИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Власт. мелодрамі (у 2 знач.). Другого дня мені трапилось грати на сцені, ще й п'єса трапилась противна, якась мелодраматична (Леся Українка, III, 1952, 709).
2. Такий, як у мелодрамі; неприродний, перебільшено трагічний, з зовнішніми ефектами. Почавши артистичну діяльність з мелодраматичної, умовної манери гри, Щепкін, завдяки великій обдарованості й невтомній праці, прийшов до реалістичного відтворення сценічних образів (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 24); Драма [«Назар Стодоля»] закінчується дещо мелодраматичною кінцівкою (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 116).