МЕНДЖУ́Н, а, чол., розм. Той, хто менджує. Тут крутилися й чорновусі цигани, ..горбоносі забарні волохи, татари-воловоди і менджуни на тонконогих бахматах-конях (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 135).
МЕНДЖУ́Н, а, чол., розм. Той, хто менджує. Тут крутилися й чорновусі цигани, ..горбоносі забарні волохи, татари-воловоди і менджуни на тонконогих бахматах-конях (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 135).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 672.