Словник української мови

МЕНТ, у, чол., розм. Дуже короткий проміжок часу; момент, миг. Море сліпило. Воно все розцвіталось срібними квітками. І хоч вік їх був коротенький, усього мент, але в той самий мент замість зів'ялої квітки розпускалася сотня нових (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 290); У хаті на мент заніміло. Знадвору глухо ревла гарматами ніч (Андрій Головко, I, 1957, 66).
 В один мент — дуже швидко, миттю, за хвилину. — Бувайте певні, в один мент запобіжу тому лиху (Марко Вовчок, VI, 1956, 267).