МЕ́НТОР, а, чол.
1. заст. Наставник (у 1 знач.), керівник, вихователь. Я не вважав себе в праві виступати як ментор супроти молодого покоління (Іван Франко, XVI, 1955, 372); Гальванеску із зв'язаними руками покоївся в глибокому кріслі і, дарма що сидів у такій незручній позі, працьовито виконував роль ментора... під дулом свого власного браунінга (Юрій Смолич, I, 1958, 141).
2. бот., сад. Живець, який прищеплюють до
рослини з метою одержання в гібриді рис цього живця.
[Карташов:] Ми визнаємо гібридизацію
міжвидову і навіть міжродову. Визнаємо деякий вплив
відкритого вами ментора (Олександр Довженко, I, 1958, 468).
▲ Метод ментора — один з методів одержання в
гібриді бажаних рис, властивих живцю-прищепі.
Користуючись методом ментора, Мічурін ліквідував
безплідність у віддалених гібридів (Наука і життя, 9, 1956, 29).