МЕ́НТОРСЬКИЙ, а, е, заст. Властивий менторові (у 1 знач.); повчальний. — Не прогнівайтеся, якщо я дозволю тут собі зужити менторського тону (Яків Качура, II, 1958, 27); Хоч як би Вадим тепер хизувався павиним пір'ям своїх менторських монологів, він назавжди лишиться для неї маленьким, зсутуленим, з переляканими очима (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 76).