Словник української мови

МЕНУЕ́Т, а, чол. Старовинний французький танець тричасткового тактового розміру з повільними й плавними рухами. На чорному полотні ночі вирисовуються силуети двох фігур. Здається, що вони танцюють старовинний менует (Вадим Собко, Любов, 1935, 112);
//  Музика до цього танцю. В себе, у Василівці, він замикався в лазні, щоб не надокучати домашнім трубними звуками, якими, здається, можна зірвати дах, і награвав найчутливіших менуетів (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 35).