МЕРЕ́ЩИТИСЯ, иться, недок., розм., рідко. Те саме,
що ввижатися. Їй мерещиться немазана хата, збита
долівка, чорний у сажі комин (Панас Мирний, IV, 1955, 44);
// безос. — Не доберу, дрімала я чи мені мерещилось, —
важко зітхнула мати (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 10).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 676.