МЕРЕ́ЖИВО, а, сер.
1. Сітчаста тканина з узорами, якою оздоблюють одяг, білизну та ін. предмети домашнього вжитку. Швидко вбігає в кімнату Наталя з якимось мереживом у руках (Степан Васильченко, III, 1960, 347); Настя кинулась до скрині, вийняла найкращий, найкоштовніший рушник тонкого, ясного, немов травневий день, мережива (Яків Качура, I, 1958, 526); * У порівняннях. Скрізь, як мереживо, павутиння рівчаків і каналів (Юрій Смолич, I, 1958, 55); Його думки плелися, мов фантастичне мереживо (Павло Загребельний, Європа. Захід, 1961, 280).
2. перен., яке, чого. Те, що нагадує таку тканину.
Павук снував туди й сюди своє мудре мереживо (Борис Грінченко,
I, 1963, 360); Над вікном звисало червоне мереживо
дикого винограду (Ірина Вільде, Опов., 1954, 78);
// Те, що
описується, про що розповідається барвисто,
витіювато, думається так. Голова моя, мов павук павутиння,
снує мереживо думок (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 415); А дід,
ласкавий бородань, Мереживо оповідань Почав повільно
розгортати (Максим Рильський, Сад.., 1955, 92).