МЕРХНУТИ і МЕРХТИ, хне, недок.
1. Поступово
втрачати яскравість; блякнути (у 2 знач.), тьмяніти,
згасати. Іде вона вже вночі, вже зорі поперед нею
мерхнуть (Марко Вовчок, I, 1955, 266); Сонце зайшло. Фарби неба
вгорі мерхли, ніби квіти, яких торкнувся мороз (Семен Скляренко,
Святослав, 1959, 317); Туман, туман... Доба гіркої
скрути. Не мерхнуть ліхтарі, і плине тужний спів
(Леонід Первомайський, I, 1958, 75);
// Поступово втрачати блиск (про
очі). Ясні очі мерхли під натовпом важких думок
(Панас Мирний, III, 1954, 313).
2. перен. Втрачати значення, важливість; слабшати. Гірко йому було у ті часи. Віра в добро людське мерхла, падала у його (Панас Мирний, IV, 1955, 170); Ще цілий рік життя і смерть розкривались перед ним у битвах, перед якими мерхли всі битви, на які будь-коли спроможна була людина (Олександр Довженко, I, 1958, 392).