Словник української мови

МЕРТВЯ́К, а, чол. Те саме, що мрець. [Сганарель:] Мертвяк страшніший від живого для христьянина (Леся Українка, III, 1952, 400); — Ну, а це що за мертвяки? — запитав дід, показуючи на побитих фашистів у ногах Орлюка на дні човна (Олександр Довженко, I, 1958, 288);  * У порівняннях. По тих халабудах тільки де-не-де горіли свічечки і метушилися якісь неприємні тіні, немов мертвяки повилазили з того світу (Панас Мирний, III, 1954, 261); Цю щасливу для нас ніч ми спали, як мертвяки (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 101);
//  перен. Про людину в стані фізичного або духовного занепаду. [Прокіп:] Не можу я стерпіти, Аркадію Івановичу, коли отакі мертвяки починають сунути свій ніс в живе і велике діло (Олександр Корнійчук, II, 1955, 84).