МЕ́РЗЛИЙ, а, е.
1. Затверділий від морозу;
замерзлий. Крупа порошила й торохтіла об мерзлу землю
(Нечуй-Левицький, IV, 1956, 262); Наближаючись до підвалу,
Черниш наздогнав двох дівчат. Одна з них несла шмат
мерзлої конини (Олесь Гончар, III, 1959, 268);
// у знач. ім.
мерзле, лого, сер. Що-небудь затверділе від морозу. — Яка
руда? — спитав кир Єлисей.. — Руда хороша, та
важко копати мерзле, — загули посполиті (Зінаїда Тулуб,
Людолови, II, 1957, 314);
// Укритий льодом; обледенілий.
Коні через мерзлий сніг Санки мчать (Левко Боровиковський, Тв.,
1957, 67); Гірш і гірш моя недуга, Менш і менш стає
тепла... За віконцем мерзлим хуга Скаженіти почала
(Павло Грабовський, I, 1959, 601); В мерзлих деревах шелестів сніг,
схожий на крупу (Петро Панч, II, 1956, 228);
// Зіпсований
морозом (про овочі, фрукти). Тепловій обробці за
зоотехнічними вимогами для великої рогатої худоби
піддають грубі корми, кукурудзу (качани і зерно), а також
мерзлі коренебульбоплоди і жом (Хлібороб України, 9,
1964, 23).
2. Який загинув або дуже застигнув від морозу;
замерзлий. На третій тільки день кинулись селяни
шукати Катрю і знайшли її вже задубілу біля мерзлого
сина (Панас Мирний, IV, 1955, 306); Він [Сєдов] умирав,
простягши мерзлі руки вперед, до полюса, вдивляючись
в пургу (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 61); Я піду крізь бурю
сніговую, Мерзлі квіти в лузі відігрію (Любов Забашта, Вибр.,
1958, 154);
// у знач. ім. мерзлий, лого, чол.; мерзла, лої,
жін. Людина, що загинула від морозу. Волосні стояли
і понуро дивилися на мерзлу. Найпильніше старичок, —
він наче бачив де таке обличчя і тепер пізнавав (Панас Мирний,
III, 1954, 409).
♦ Заманулося (захотілося і т. ін.) у петрівку
мерзлого кому — хтось бажає неможливого. — Не знати
що оце заманулось тій князівні, неначе в петрівку
мерзлого! (Нечуй-Левицький, III, 1956, 299).