МЕРЗО́ТНИЙ, а, е. Прикм. до мерзота. Бугров заскреготів зубами, виплюнув йому в лице мерзотну лайку і почав обшукувати його (Іван Микитенко, II, 1957, 377); Він пробував читати з нудьги, але таке тут писалося, що кортіло змочити в гноївці мітлу й привселюдно бити по пиці й цього редактора, і всю оту мерзотну шайку падлюк і лакеїв (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 378); Чим же пояснити отаку мерзотну натуру, нещиру й зрадливу душу юнака? (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 178); — Ах ти ж мерзотний! — Котовський гукнув (Павло Тичина, I, 1957, 268).