Словник української мови

МЕРЗО́ТНИК, а, чол., розм. Особа, здатна на всіляку підлість; негідник. [Воронін:] Якийсь мерзотник написав на тебе гидотну заяву. Мені розповів Горський (Олександр Левада, Нові п'єси, 1956, 31);
//  Уживається як лайливе слово. — Ах ти ж мерзотнику! Ах ти ж гадино! Ось він тобі який, цей тихенький та святий (Степан Васильченко, II, 1959, 62); — А, так ти ще й досі пики б'єш? На загальних зборах? Ах ти ж, мерзотник! (Андрій Головко, II, 1957, 60).