МЕТАЛЕ́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до метал. Он підходять
до печей платформи, 3 них скидають металевий брухт...
(Микола Шеремет, Дружбою.., 1954, 25);
// Зробл., вигот. з металу.
Ноги, немов металеві пружини, безупинно і рівно
стукають в землю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 241); Через розчинені
двері в яскравому світлі вилискували металеві частини
десятка різних моторів (Юрій Смолич, I, 1958, 96).
2. Власт. металу. Гриміли металеві звуки з усіх усюд, де можна було схопити казанок, чи дзвін, чи просто шматок залізяки, щоб калатати в неї для безцільного, пекельного галасу в замку (Іван Ле, Наливайко, 1957, 283); Чути неприємний металевий скрип, коли «сокира» входить у метал (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 322); * Образно. Токарні верстати, невгаваючи, співають металеву пісню, гудуть мотори, і срібна стружка витинає тонко, як струна на скрипці (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 271).
3. перен. Такий, як метал, такий, як у металу. Ураз
зіниці в хлопця загорілися якимсь холодним,
металевим блиском (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 120); Як глянули на
парубка у прийомі та помацали його металеві
мускули, як послухали й биття могутнього серця, так і
сказали в один голос: «У флот його» (Юрій Збанацький, Сеспель,
1961, 319);
// Який нагадує звуки від удару по металу
(голос, сміх і т. ін.); дзвінкий. Недовго сумує
отаман. Його засмалене мужнє обличчя спахнуло вже
звагою, і металевим гострим голосом вигукує він над
сполоханим табором наказ (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 184);
Почувши домівку, коні заржали. Високим тонким металевим
іржанням їм одгукнулась луна (Павло Тичина, I, 1957, 245).