МЕТІЛЬ 1, і, жін., діал. Метелиця (у 1 знач.). [Старий:] Як страшно б'є метіль і завиває вітер! (Володимир Самійленко, I, 1958, 62); Метіль мете, пурга снігами сіє (Андрій Малишко, Любов, 1946, 4); Двері з пекарні неначе бурею одчинило: Онися вибігла — неначе метіль дмухнула (Нечуй-Левицький, III, 1956, 179).
МЕТІЛЬ 2, теля, чол., діал. Метелик (у 1 знач.). Пройшов день, два, і з неї цвіт опав, І Маківка осиротіла; Бджола на іншій квітці сіла, Ту погань метелів мовби лихий забрав (Євген Гребінка, I, 1957, 54); * У порівняннях. Влетіло щось, як великий нічний метіль, радісне, схвильоване (Степан Васильченко, II, 1959, 311).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 690.