МЕ́ТКА, и, жін., розм.
1. Нанизаний на нитку, дріт і т. ін. ряд чого-небудь (переважно риби); низка. А то хто суне від Псла та з малою меткою окунів у руках? (Панас Мирний, IV, 1955, 207).
2. Гурт, зграя (про собак). Мов переднє військо,
бігла Дичина чудна юрбою, Дикі вепрі та олені, —
Мчала вслід собача метка (Леся Українка, IV, 1954, 169);
// перен. Багато кого-, чого-небудь. Метка грудок
помчалася навздогінці йому. Одна улучила якраз у
спину (Панас Мирний, IV, 1955, 81); У старшого нема дітей,
а у меншого ціла метка — аж п'ятірко! (Ганна Барвінок, Опов..,
1902, 130).