МЕТНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех. Однокр.
до метати 1. Плиснуть по водиці, Граючись, рибки;
Знову з-під вербиці Дід метне гачки (Павло Грабовський, I, 1959,
320); В цій молодій людині спортивного складу є,
певне, не тільки вміння метнути диск або вдарити
футбольний м'яч (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 131); Дві свічки на
столі у величезному мідному свічнику метнули полум'ям
у всі боки (Петро Колесник, Терен.., 1959, 135); Очі її метнули
іскри, заблискотіли слізьми (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 29).
♦ Куди метнув! — надто далеко зайшов хто-небудь у
своїх твердженнях, намірах, діях і т. ін. [Староста :]
Всіх чортів зібрать, .. щоб помогли мені причарувати
до себе Бондарівну! [Герце ль:] Ой, ой, ой! Куди
метнув! Не їстиме й не питиме вельможний пан, поки
себе не вдовольнить!.. (Карпенко-Карий, I, 1960, 141); Метнути
оком (очима, очі, поглядом, погляд) на кого — що, по
чому — миттю глянути на кого-, що-небудь, швидко
оглянути когось, щось. Тілько що мати вийшла чогось надвір,
він зразу схопився, метнув очима по хаті, побачив
непримітне місце між піччю і паколом від полу і мерщій
ткнув туди рукавичку (Панас Мирний, IV, 1955, 290); Аврелія
мовчки метнула на батька погляд, повний ненависті,
і швидко подалась по сходах нагору (Леся Українка, III, 1952,
286); Вихор метнув оком на чепурний садок (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 13); Метнув [Левко] на Карпа
колючі очі (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 24); Він метнув
презирливим поглядом у бік Хлопєшки (Олесь Гончар, II,
1959, 18).
2. неперех., чим. Зробити швидкий рух. Наталя
швидко метнула головою вгору, ніби їй притьмом
припало щось у небі побачити (Степан Васильченко, II, 1959, 56);
Обурення і сміх разом розпирають дівочу душу, але вона
перемогла себе, насупилась, гримнула на парубка: —
Безсовісний ти, Левку, та й годі! — Метнула
спідничиною і вскочила в вітряк (Михайло Стельмах, I, 1962, 152).
Метнути бровами (дугами брів, бровою) — підвести
брови (брову). Данько підвів облупане від сонця й
частого купання лице, метнув уверх широкими дугами брів,
глянув прямо батькові у вічі (Іван Цюпа, Три явори, 1958,
28); Чоловік стряхнув сніжок з приполу, Метнув
бровою, не віддав уклін. Горбатий скрикнув, кинув зброю
долу. — Це він [Кармалюк]! Це він! (Андрій Малишко, Книга..,
1954, 100).
3. неперех., рідко. Те саме, що метнутися 2. — Йосипе,
поїдемо за жінкою? — і Яків, не дожидаючи одказу,
хутко метнув з хати (Панас Мирний, IV, 1955, 49); Блищало
небо золотом янтарин, А вже метнули в битву козаки
(Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 84).
Метнути собою, діал. — метнутися (у 2 знач.).
Піднявши топір, одним замахом розрубала [Мирослава]
голову медведиці. Впала.. звірюка і, метнувши собою
кілька рфзів у боки, сконала (Іван Франко, VI, 1951, 19).