МЕТУШЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який багато метушиться;
схильний до метушні. Метушливі хлоп'ята, мов
горобчики, зграйками зривалися з місця і з одчайдушним
вереском перелітали на протилежний бік вулиці (Семен Журахович,
Вечір.., 1958, 373); Я дивився в траву, на метушливу
мурашку, що тягла кудись більше від себе .. яйце
(Юрій Збанацький, Любов, 1957, 74);
// Який свідчить про
відсутність спокою, врівноваженості; безладний,
поквапливий. Рухи його були непевні, метушливі (Микола Руденко,
Остання шабля, 1959, 23).
2. Сповнений метушні. На палубі ані душі. Завжди галасливе і від скуки метушливе життя пароплава ще спало (Мирослав Ірчан, II, 1958, 190); Гришка сп'явся на широку лутку вікна і довго дививсь на метушливий базар: перед вікнами школи стояли гончарі з посудом (Григорій Косинка, Новели, 1962, 217); Вся ця забава в бойовисько була така рухлива й метушлива, що ми ледве встигли побачити, як раптом довга парникова рама опинилась біля муру і по ній, мов в'юн, вихопився Янек (Олесь Досвітній, Вибр., 1958, 154).