МЕТИКУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. неперех.
Мати здатність міркувати, думати. — Ми з тобою —
люди, що вміють метикувати (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961,
135); — І скільки вже нас учитимуть, щоб
метикували самі, щоб підходили з головою до параграфів, цифр,
порад (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 109);
// Міркувати над
чим-небудь; розмірковувати. Сижу [сиджу] було на
призьбі та метикую, прибираючи струну до струни,
голос до голосу (Нечуй-Левицький, I, 1956, 67); Надворі кілька
робітників метикують над якимось пристроєм до
комбайна, щось лагодять, переінакшують,
переконструйовують... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 179); Батько ж сидять
собі в задку з кумом Панасом, супряжником нашим, та
й знай покурюють одну за одною, метикують, як то
воно буде в тих колгоспах (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 726);
// Розуміти щось, догадуватися про смисл чого-небудь.
— Треба ж думати, що до чого, коли й як. А не так-от —
сказав та сказав!.. Треба ж таки метикувати
(Олександр Довженко, I, 1958, 341);
// на (в) чому. Розбиратися в
чому-небудь, розумітися на чомусь. — Він трошки
метикує на політиці... (Качура, II, 1958, 377); —
Поти теж потрібні. Ти думаєш, я в цім ділі не метикую?
(Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 63).
2. перех. Прикидати в голові; обмірковувати,
обдумувати. Рахівник, не підводячи голови, готує за
вчорашній день зведення у район.. Ярема метикує щось,
обсмоктує (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 12);
// перен.
Обмірковуючи, придумуючи, здійснювати що-небудь. Того ж
таки вечора писар засів за свій стіл, узяв листок паперу
й перо.. і почав метикувати вірші (Нечуй-Левицький, IV,
1956, 189); Навідувався до нас обласний кореспондент,
про мене статтю метикував (Віталій Логвиненко, Давні роки, 1961,
28).