Словник української мови

ОЛТА́Р, я, чол., церк. Те саме, що вівтар. Іфігенія ворушить багаття на олтарі, щоб ясніше горіло, поправляє покраси (Леся Українка, I, 1951, 160); Олтар зостався од старої церкви. Він давнішній і закруглений; до його вже потім приставлена новіша церква (Нечуй-Левицький, II, 1956, 401).
♦ Приносити (принести, віддати і т. ін.) на олтар вітчизни (перемоги, науки і т. ін.), уроч. — те саме, що Приносити (принести і т. ін.) на вівтар вітчизни (перемоги, науки і т. ін.) (див. вівтар). Серед 28 героїв-панфіловців, які хоробро захищали Москву, були росіяни, українці, казахи, киргизи. У передсмертній записці вони писали: — Ми приносимо своє життя на олтар Вітчизни (Комуніст України, 5, 1965, 20).