ОМИВАТИ, аю, аєш, недок., ОМИТИ, омию, омиєш, док., перех.
1. книжн. Те саме, що обмивати 1. А сніжок на вітрі дужому їхні рани омива! (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 109); Омию На княжому дебелім тілі Засохлу кров його... (Тарас Шевченко, II, 1953, 337).
2. Змочувати, зрошувати поверхню чого-небудь. Матері зомліли в горі, .. і сльози пекуча хвилька омиває щоки темні (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 14); * Образно. Він чує, як цей вечір, і зорі, і соромливий усміх дружини розпростують його зібгану душу, омивають її новими надіями (Михайло Стельмах, II, 1962, 163).
3. тільки недок. Змочуючи своїми хвилями, текти
навколо чого-небудь. Вода попадалася рідше. Зате як
припадав він до неї, коли знаходив потік, той холодний
кришталь, що омивав десь жовті корені смерек і аж сюди
приносив гомін лісів! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 317); Під
летючими хмаринками туману відлискували під місяцем
великі плеса верхніх ставків, що майже омивали мури
палацу (Юрій Смолич, I, 1958, 67);
// Оточувати своїми водами
(про океани, моря, річки і т. ін.). Тиха річка Ствига
омивав півострів (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 194);
Дванадцять морів і два океани омивають береги
Радянської держави (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 82).