ОШИ́ЙНИК, а, чол.
1. Ремінець із застібкою, який надівають на шию тварини. Він тримав за ошийник вівчарку (Олесь Донченко, VI, 1957, 203); Взявши собаку за ошийник, А пушку гордовито йде до приміщення (Олесь Гончар, Партиз. іскра, 1958, 13).
2. розм., рідко. Те саме, що потиличник. Що зробить Робусинський ступінь, то його трах-трах по шияці; що другий ступінь зробить, то й знов два ошийника возьме [візьме] (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 203).