ОВЕ́ЧКА, и, жін.
1. Те саме, що вівця. Минули кілька хат. При дорозі стояла жінка і тримала на мотузку овечку (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 153); Точність у кожному русі, Вовну в мішки — і на склад! Зайде овечка в кожусі — Йде без кожуха назад! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 144); * У порівняннях. Громада збилася в купу, як овечки під дощ (Панас Мирний, I, 1949, 304); Отак стояв пан директор, похнюплений, худенький, невеличкий.. Смирний, як овечка (Лесь Мартович, Тв., 1954, 196).
2. перен., зневажл. Про покірливу, боязку людину.
Маріоара образилася. Вона довго мовчала, а тепер уже
не хоче бути овечкою, не до того воно йдеться, щоб
жінкам усе слухати чоловіків та жити їхнім розумом
(Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 372).
Прикидатися (прикинутися) овечкою — вдавати з
себе сумирну або обмежену людину. — Про яке
милостивий пан злодійство говорить? — Не прикидайся,
Левку, овечкою. Хто мої ліси обкрадає? (Михайло Стельмах, I, 1962,
97); — А що пан тут робить? — прикинувся овечкою
поляк. — Стою на посту, з якого ви ганебно втекли
(Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 248).