ОЖИ́ННИК, а, чол. Кущі, зарості ожини. В березняку плелися колючі клубки ожинника, подекуди прокидалась міднокора малина (Юрій Збанацький, Над Десною, 1951, 34); Йонька вирізав добряче чубучилно і вже хотів повертатися назад, як побачив густий ожинник (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 437).